Черненко Сергій

ДО ВЧИТЕЛЯ...

Я вчився в школі довгих десять років,

Бували дні веселі і сумні,

Але як зараз пам`ятаю ту людину,

Що вперше в школі посміхнулася мені.

Із нею я здобув освіту першу,

Із нею я почав нове життя,-

Шкільне життя, яке я навіть досі

Забуть не можу і немає вороття.

Немає вороття у клас мій перший,

До парти за якою я сидів,

До вчительки моєї, яка вперше

У школі посміхнулася мені.

Я виріс і пройшло моє дитинство,

Пройшли й роки веселого життя,

Пройшов той час коли я йшов до школи

Із посмішкою й ранцем на плечах.

Я вчився в школі довгих десять років

Бували дні веселі і сумні,

Але як зараз пам`ятаю ту людину,

Що вперше в школі посміхнулася мені.

05.04.03 г.

ДЛЯ  НАРОДУ...

Я українець, і пишаюсь цим.

Я єсть народ, якого правди сила.

Я ріс серед степів, серед лісів,

Що Україна-мати породила.

Я б за народ віддав своє життя,

Наслідував великого Тараса,

Хотів би, щоби люд обрав той шлях,

Який підніс би українську расу.

О, мій народе! Скільки горя й сліз

Принесли нам чужі ворожі сили?!

Бувало так, що падали ми вниз,

Але ж вставали й знов в литаври били!

Ми йшли у бій, вбивали ворогів-

Відстоювали право на країну.

Ми билися за слово, землю, дім

І так свою культуру відродили.

Культура для народу - діамант.

Вона єднає нас, керує нами.

Вона виховує усе життя всіх нас

І ставить перед нами ідеали.

Я б міг поетом стати й збагатить

Культуру рідну своїми віршами.

Їх мій народ читав би залюбки

В усіх куточках нашої держави.

Я за народ пройшов би крізь вогонь

Й тепло приніс до кожної родини,

Я б людям дарував лише добро,

Щоб процвітала мати-Україна.

І сплине час, й пройдуть десятки літ; 

Мене не стане, але для народу

Залишу я свій величезний слід,

Що будуть пам`ятати дуже довго...

17.11.2004 р.

МОВА

Плекайте мову, мову солов`їну!

Ту мову, за яку лилася кров,

За яку люди падали в могилу

І йшли до неї крізь палкий вогонь.

Її царат забороняв і нищив.

Письменники сиділи в засланні,

Але творили мовою Вітчизни

На радість людям і на царський гнів.

Карали навіть за вживання мови,

Рукописи всі нищили й книжки,

Країну обізвали - "Малоросія"!-

Не Україна як було раніш.

Та мова не клонилася додолу

Неначе зірка, падаюча вниз,

А виривалась і летіла вгору

На радість людям і на царський гнів!

14.02.04 г.