Чемерицький Григорій Петрович

1971 року народження. Навчався в Херсонській спеціальній школі №2 ( зараз це Херсонський НВК №48, Корпус Б)  з 1981 по 1986 роки.

13 липня 2015 року призваний під час мобілізації до Збройних Cил України . Призначений водієм 2-го автомобільного відділення підвозу боєприпасів 2-го автомобільного взводу на території м. Солідар Донецької області. Помер у Київському воєнному шпиталі у відділенні нейрохірургії 19.05.2016 року.

Учасник бойових дій в зоні проведення антитерористичної операції.

Мати – Чемерицька Марія Аксентіївна, мешкає в м. Херсоні.

У Григорія Петровича залишилася дружина Людмила Василівна,

сини: Богдан Григорович та Микола Григорович,

донька – Анастасія Григорівна та онук Олександр Іванович.

Байбуз  Андрій В'ячеславович (позивний Ефа) народився 16.08.1975 року у Херсоні.
З 1987-1990 р. навчався в Херсонській ЗОШ №48. Після закінчення школи вступив до мореходного училища у Санкт -Петербурзі, де отримав фах "судовий механік".

До війни працював в охоронній службі "Кобра". Захоплювався історією та літературою. Був інструктором з бойової підготовки у 12-му запасному батальйоні ДУК ПС.

Дуже серйозний та виважений, спокійний, Андрій не любив конфліктувати та з'ясовувати стосунки, але, якщо потрібно було заради справи – говорив те, що думав, незважаючи на звання опонентів. Не боявся казати командирам, що вони помиляються.

Його постійна фраза в таких випадках: "Мені ніхто і ніколи не буде вказувати яким шляхом іти, тому що можуть зрадити навіть свої".

І він мав повне право таке казати – мав холодну голову на плечах, знав, як діяти. В кожній бойовій операції сам зважував ризики та пріорітети. Тисячу раз подумає наодинці, перш ніж діяти, а потім завжди йшов до команди і питав думки своїх побратимів. Завжди з ними радився, підказував та допомагав.
Бойовий шлях Андрія В'ячеславовича вражає - Краматорськ, Мар'їнка, ДАП, Авдіївка, Дебальцеве, Бутівка (де він був нагороджений Лицарським Хрестом) та Світлодарська дуга.

Спочатку служив у 80-й окремій десантно –штурмовій бригаді, згодом підрозділ було змінено.

Солдат, помічник гранатометника 1-го відділення 1-го взводу 3-ї роти 1-го батальйону 54-ї окремої механізованої бригади. 
З 18 грудня 2016 року проросійські бойовики кілька днів намагалися вибити сили АТО з займаних позицій в районі Світлодарської дуги. У перший день наступальних дій ворога загинули 5 українських військових, 16 були поранені.

За словами бойових товаришів і медиків, Андрій Байбуз у бою був поранений в обидві ноги. Коли бійці 54-ї бригади намагалися забрати поранених і контужених, Андрій попросив його залишити, а забрати молодого пораненого хлопця.

Загинув на Світлодарській дузі під час найпотужнішої за останній час атаки ворога на наші позиції. Ефа встиг зателефонувати матері та сказати, що командира вбито, а у нього прострілені обидві ноги (одна у стегно, інша - у гомілку), потім зв'язок обірвався.

Поховали Героя 28 грудня у Херсоні. У нього залишились мати, дві сестри, дружина, донька та син, який теж воює. 

Вшанувати пам’ять героя-земляка та провести його в останній путь прийшли сотні товаришів по службі, родичів, друзів та небайдужих містян.

28.07.2016 р. нагороджений відзнакою Лицарський хрест родини Мазепи.

Нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)

Черно?в Олекса?ндр Олекса?ндрович (нар. 10 червня 1988 — пом. 28 серпня 2014) — старший солдат Збройних сил України.

У 2003 р. закінчив Херсонську ЗОШ №48.

У 2008 р. закінчив Херсонський політехнічний коледж Одеського національного політехнічного університету за спеціальністю «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів», здобув кваліфікацію техніка-механіка.

У 2013 р. відібраний як кандидат для проходження військової служби за контрактом та направлений до військової частини А 1302, за адресою: Дніпропетровська обл.. Новомосковський р-н смт. Черкаське.

У лютому 2014-го призваний до лав ЗСУ, служив за контрактом, старший водій 93-ї окремої механізованої бригади.

Загинув під час виходу з Іловайська. У бензовоз, на якому Олександр вивозив ще чотирьох побратимів, влучив осколок, і усі загинули. Зв'язок із Олександром обірвався 28 серпня.

2 вересня 2014-го тіло Чернова разом з тілами 87 інших загиблих у Іловайському котлі було привезено до запорізького моргу. Упізнаний за експертизою ДНК серед похованих під Запоріжжям невідомих захисників України.

19 лютого 2015 року перепохований у Херсоні.

Залишилися батьки, вагітна на час смерті чоловіка дружина та 3-річний син.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:

22 вересня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)